Записки перед бурей

приземленість

{ 01:45, суббота 20 февраля 2010 } { Написано в душа } { 0 коментариев } { Ссылка }

так важко на серці, що цей внутрішній тиск просто придавлює до землі, ледве не щокою до бруківки. а так хочеться жити. десь летіти. і легко. дихати легко. як тоді у горах. коли ніщо не сколихне тиші. є лише твоє дихання і краса, якою дихаєш. а тут життя. буденщина. і так важко на серці. і так багато знаків запитання і знаків оклику і так мало слів, зате багато емоцій, негативних і багато байдужості.важко летіти, коли серце закопане на кладовищі, на три метри у глиб. важко навіть дихати. важко любити. а так хочеться. не просто любити. а летіти на тих крилах. а воно шалено калатає десь глибоко в землі. і глухо б*ється об кришку гробу. і сумний цвинтар навколо. і що поробиш, коли на серці лежить бетонна плита невизначеності, і годі шукати безтурботності. годі намагатись летіти, коли сил нема. а серце калатає мов дзвін, мов набат перед бурею, перед останньою борнею за життя. я знову з надією чекатиму всітанку, щоб у тій передсвітанковій імлі віднайти надію, побачити Сонце і вже не сумніватися, що воно зійде. просто знати - воно є! тоді я жива. тоді вершті зможу вдихнути на повні груди. і вже не в силі приховувати сльози ридатиму від щастя. а поки. я жеврітиму. я дихатиму на ладан, щоб все-таки дочекатися весни. щоб врешті зазирнувши до спорожнілого гробу, зітхнути із полегшенням. мене там нема. я жива. я врешті жива. не шкодую, за дев*ятьма життями кішки, ані за можливістю відродитися баобабом, ані за минулим життям. у мене є лише сьогодні. бо завтра вже вічність. бо сьогодні я вдивляюсь у вічність а вічність вдивляється у мої вікна. і ми посміхаємося навзаєм. приємно отак дружити знаючи. що є сьогодні. вічність попереду. є лише сьогодні і вічність попереду. чуєш? кажу своїй заспаній душі, що сидить сичем на надгробку моїх мрій і сподівань, і з тугою нявчить час-від-часу зітхаючи за небом. а Небо дивиться мені у вічі і посміхається, бо знає що вже є у мені. що жиев у цьому птахові і чверть століття чекає, коли вже нарешті той кинеться в Його обійми і перестане вдавати сплячого у ясний день, перестане втікати у морок ночі, і нареші злетить, забувши про стару ілюзію пінгвінячості, яку світ нав*язав йому. а летітиме, ширятиме і житиме власним життям і вже більше ніколи не потребуватиме нічого і нікого крім неба, вже більше не питиме життя інших, бо матиме своє власне.
@музыка: Joe Hisaishi
{ Написать коментарий }

{ Предыдущая } { Страницы 11 of 173 } { Следующая }

Обо мне

Ссылки

Создать дневник

Категории

просто сны
дух
душа
мысли вслух
ненаписанные картины
Созерцание небес

Последние записи

Без названия
ку-ку
неповна енциклопедія моїх страхів
реализм в серых тонах
Без названия

Друзья

Woskresshaja
Twilight
skycat
magentaaaa