Записки перед бурей
балласт
{ 10:38, четверг 4 февраля 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
коли виявляється, що ті, на кого покладала надії, - підвели, всупереч усьому почуваюся сильнішою, коли балласт зривається у прірву легше летіти.
несміяна
{ 08:41, четверг 4 февраля 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
сьогодні в одній розмові усвідомила собі - я радію життю. навіть такому. я розумію, що щаслива. я радію пухнастому снігу за вікном. і чашці кави. я вмію радіти. як не дивно. незалежно навіть від оточення. я щаслива. сьогодні. так саме сьогодні.
коли вже трохи занурилась у роботу і похнюплення прийшло на зміну сонячному настрою, раптом з*являється миле ведмежа - мене так давно не смішили - він почав для мене танцювати стриптиз.просто щоб мене розсмішити. (востаннє мене смішили за допомогою афганського армійського ножа). мда. чоловіки намагаються мене розсмішити за будь-яку ціну, і я цінує цей жест, от тільки щоразу знову залишаюсь один на один зі своїм смутком. він мені чомусь дорожчий від людей. бо їх багато а смуток один. і зректися його так не легко.
---
з минулих днів.
раптово і несподівано. після п*яти місяців мовчанки задзвонив Ігор. коли врешті перестала сподіватися і чекати, коли врешті забула. він задзвонив. на жаль, чи на щастя запізно. моє серце скам*яніло до нього і через нього. @настроение: сумбур
@музыка: руминський блюз
отдых закончился
вот вернулась домой. вернее я и была дома. только у мамы. а теперь наконец дома. у себя дома. и понимаю эти дни не пошли совсем на смарку. даже если не учитывать фсяких маминых фкусностей. я вернулась домой, чтобы наконец разобрать груды поднакопившегося за последние годы прошлого. внешне все выглядело просто, старые шкатулки с сокровищами, письмами, брошками, обрывками воспоминаний, все словно наново всплыло в памяти, приятное и не очень. но в один момент собрав все во едино я вновь вернулась к себе, к той я. которая прожила 20 лет в своей маленькой уютной комнатке. возможно это были в в чем-то лучшие годы. а в чем-то худшие годы.и сейчас я не хочу опять копаться в воспоминаниях. благо на это хватило двух дней. нет. я хочу собрать себя. это так нужно сейчас. и важно. многие вещи напомнили мне. отом кто я, и чего стою, чего уже добилась раньше, где уже раньше допустила ошибку, напомнило мне прежний опыт, ничего что иногда это были побитые коленки. зато теперь я не боюсь больше бегать и падать. из "больших достижений" - 2: я выбросила две вещи, которые хранила много лет, первое - это розового цыпленка, единственный подарок в тот день роджения, когда из приглашенных друзей пришла лишь одна девочка. в надежде хорошо покушать. и принесла маленького розового поломанного цыпленка. он всегда напоминал о моей отверженности на протяжении многих лет, но в этот раз я оказалась сильнее детских воспоминаний. возможно потому, что в этом году друзья дважды устроили мне сюрприз, и полностью приготовили мне день рождения. 2- вещь - уже поломанная ручка, подаренная на 8 марта моим другом, он подарил ее мне. потому. что девочек больше не осталось, пришлось дарить мне. вспоминается, когда на работе мне каждый из наших тогдашних мужчин подарил цветы))это было так мило, ни один из них не забыл обо мне. отдав крестнику другие ценности. остальные были акуратно спрятаны в закрома родины. кроме прочих воспоминаний всплыли письма Сергея (одно время я бредила суицидом, да еще в придачу чуть не умерла из-за болезни) - этот парень сам был в ужастных проблемах. но длительное время поддреживал меня. вместе с ними письма моего первого духовника пятилетней давности. да.уж. столько времени прошло, всю переписку я уничтожила в сердцах. однажды. а тут всплывает такай айсберг. мда. но думаю стоит их сжечь. нельзя зацыкливаться на прошлом. вот такие выдались выходные.@настроение: ностальджи
@музыка: земфира
облом
....меня там не было но я там уже была...со мной определенно что-то происходит
{ 10:50, воскресенье 31 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
за два последних дня 4 разных человека предложили мне работу..или дали контакты работодателей %) или я схожу с ума или это мир сходит с ума.но мне это определенно нравится
{ 09:15, воскресенье 31 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
набридло все. їду додому. а так хочеться просто зникнути десь поміж.
в чем смысл?
{ 12:19, суббота 30 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
последние дни.
создала собственными руками изоляцию от самых близких. со злорадством так и хочется себя спросить, ну как тебе, дорогуша? все еще пытаюсь понять причины внутреннего кризиса, что, черт возьми, тут происходит. да, отказ от многих вещей сразу приносит некоторое прояснение разума, вернее его остатков, при чем туманных. все что я поняла за эти три дня, это пустота. пустота во мне. вакуум, внутри нет даже веревочки, на которой уши держатся. все лишь оболочка. меня нет. меня просто никогда не существовало, меня реальной. были лишь грёзы о суперего и ожидания окружающих по поводу того кем я должна быть и кем я не есть. попыталась написать об этом серафиму. и все что получила в ответ" дізнавайся". и этого ответа я ждала почти сутки.
все начинается с начала. сами лишь поиски смысла не наполняют жизнь смыслом. тогда что? чёрт, что наполнит мою жизнь смыслом? я не знаю кто я и зачем. я не знаю зачем был этот год. новерное стыдно страдать таким в 25. но если не переболеть сейчас, это вернется еще спустя лет 10, а потом уже может быть поздно. @музыка: Maleo Reggae Rockers - Chant 2006
что такое хорошо, что такое плохо
У меня возник вопрос(маленький оффтоп). Бог хочет чтобы у нас когда-нибудь в будущем все стало хорошо? Или это "хорошо" уже сейчас потому, что могло бы быть хуже?два дні
{ 08:39, вторник 26 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
вчора...нічого крім метання пораненої гієни по комфортній клітці. нарешті не витерпіла і написала листа серафиму. дзвінок.потім ще один. і так до 2.00 ночі. мій бунт. а він. на якусь мить: помовчи. я люблю тебе, всупереч твоїм капризам, бунтові, всупереч твоїй злості, люблю. невже ти й цьому не віриш? А я не вірю. І як показала практика сьогоднішнього дня, правильно роблю.
сьогодні..він попросив зустрітись. і я дві години блукала за ним містом. це була одна з найжахливіших розмов. ніколи я ще так міцно не переживала презирства стосовно серафима. ніколи до сьогодні він не викликав у мене стільки огиди. ніколи ще розмова не була такою холодною і повною байдужості. "я не баналізую те, що ти преживаєш". і знову брехня. тупо. я як ніколи на грані. коли ж кажу правду, обрив на лінії. "роби що хочеш". так і хочеться продовжити: я вмиваю руки. а я? знову віч-на-віч із реальністю, просто чорною реальністю. без крапок і знаків запитання. чого питати? чого чекати? а тут наче між іншим, прозвучав натяк - він скорочує мій проект. от і все... що тут ще скажеш. б*юся мов риба об лід. і не бачу виходу. добило повністю запитання, про те коли я поновлюся в універі. так наче це двічі свиснув. так наче він і не підозрює як мені живеться без нормальної роботи. так наче він не знає скільки приносить цей його проект.
потребую взяти тайм-аут. від усіх цих тусовок, справ, серафимів і альон. так хочу життя. ковток життя, без домішок бруду і чужих ілюзій.@настроение: трагічне
червоне і чорне
{ 05:34, понедельник 25 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
зовнішнє: його так багато. і Жу-жу і її батьки мене просто обожнюють. квіти-морозива і цьомчки -стільки уваги я навіть від власних батьків ніколи не отримувала. Він лише шукає нагоди, щоб полити компліментами і зізнаннями у любові. решта народу, співає оди моїм конференціям. Серафим торочить про мою класність. фу. яке це все огидне.
а я бачу лише величезну прірву між ними і моїм реальним станом. бо за цим усім не стоїть нічого крім звичного зубоскальства. нічого. якби це все було справжнім, чи була б актуальною сьогоднішня ситуація? червоне і чорне. просто класика. на довершення часу залишилось зовсім мало.@настроение: ******
@музыка: Аян Шоу
вот так день
{ 10:09, суббота 23 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
ничего что он начался около шести, остальное тоже мало похоже на реальность.
Он сегодня сделал комплимент за мою "косичку" ( в последнее время на ряду с короткой стрижкой я ношу одну длинну прядь в нитках), хотя комментарии остальных были либо молчаливые либо не оч. похвальные. а тут он. учитывая что мой черный цвет он старается ненавязчиво смягчить и изменить в что-то нежное и светлое. а тут. бац. и я королева. ну просто приятно, что парень не такой зануда, каким зачастую кажется. вот
ну сначал конечно была конференция, которую я честно провалила не распечатав приготовленный текст. так что самадура. ну зато появилась перспектива поехать в Каменец. и там сделать попытку №2. мдаа.. простомечтаю туда поехать, старый монастырь а вокруг кладбище, кладбище и ничего кроме кладбища. готичненько, я б сказала. странно, что я не имею ничего общего с готами, может потому что таковых в жизни не встречала, но многие штуки из этой субкультуры меня прут, в отличии от фсякого глямура и прочей бредятины. а что. жизнь продолжается. дерьмовая правда. но неужели так будет вечно (ояпть за....л вопрос денех).
а и самое неординарное событие. смс поцелуйчик от мамы ребенка с которым я изредка сижу. вот такая вот Жу-Жу (так зовут это милое дитя). я сильно не фантазирую, но получить такое я просто ф шоке. может она беременна??
остальная муть. уфф. я злюсь потому, что бикоз.не могу когда меня не понимают а закармливают каикми-то конфетками, типа "все будет хорошо", ты классная..и прочее и прочее и прочее...я впоследнее время не верю в то чем занимаюсь. а этот нелинейный беспорядок не вызывает ничего кроме раздражения. ну типа надо? понимаю, что эта компания людей единственное окно в реальность. с остальными хорошими людьми я просто не желаю общаться. меня в некторых вещах понимает только Вика(к слову сказать, пока единстваенная близкая душа). но и ей не понять что я переживаю. она, благо, выросла в норманьой семье.
что еще одно странное происшествие. серафим подарил мне свой портрет наваянный рукой 7 ребенка.буду хранить его как зеницу ока *стёб, конечно. но не смотря на все мое неверие серафиму, он хороший человек. по крайней мере таким кажется. и он однажды вытянул меня. а это многого стоит. блим а после всего я ему не верю. вот так. я ему не доверяю. сволочные механизмы к сожалению или к счастью неискоренимы.
завтра вместе с малышом иду купаться в шарах.@настроение: задумчивое.ктоб сомневался в такое то время
мене штормить
{ 11:27, четверг 21 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
це якесь жахіття. ті двері куди стукаю - не відчиняють, хоч нормально працюють на пропуск. ті двері, від яких втікаю - переслідують мене місяцями. двері ж куди б*юся головою, кулаками, штовхаю їх з усіх сил, ані чичирк. мовчать. мовчазно споглядають мій відчай і далі мовчать. а звідки тікаю, мов зачумлена, там переслідують. чи не досить їм мого розбитого корита мрій, чи не досить розшарпаних вітрил надії, чи не досить що тримаюся на волосок від смерти. одна. далеко від рідного берега. борюся з тим штормом борюся, а він все не вщухає. я врешті втомилася. і нічого не роблю, а від того ще гірше. а що ж такого мушу зробити, щоб нарешті земля мене прийняла, а море відпустило. куди маю піти?@настроение: паскудне
жарт
У моєї тітки колись була нехороша звичка: на весіллях вона неодмінно підходила до мене, щипала мене за стегно і говорила: "Ти наступна!". Мені вдалося позбавити її від цієї звички, виконавши з нею те ж саме на чиїхсь похоронах. * Тато Карло і Буратіно: – Синку, ти ж хотів якусь тваринку на Новий рік, ти що, не радий подарунку? – Так, але цей бобер якось підозріло на мене дивиться. * Каштанка в бібліотеці: - Дайте мені книжку "20 тисяч льє під водою". - Її вчора Му-Му узяла почитати. *Історія в псих-лікарні... * Йде псих по лікарні, прив'язав на шнурку зубну щітку і гуляє... Підходить лікар і по пріколу каже: - Ну шо як твій бобік поживає? - Якій бобік? - ну вон заді тебе на поводку... - це зубна щітка! - Ну вас псіхів ніколи не зрозумієш! псіх розвернувся, йде і каже: - Ну шо намахали ми його бобік?!!! * Приходить юзер на прийом до психіатра: - Доктор, я по ходу в інтернеті реально пересидів - варто заснути, відразу яндекс бачу, потім порносайти, потім погоду, потім новини і так всю ніч по кругу. Допоможіть, дістало, - Нічого, не хвилюйтеся, це ми вилікуємо. Ось я вам рецепт виписав - засіб в аптеці купите, дві пігулки перед сном протягом двох тижнів - потім до мене. Все ясно? Ну, ідіть. Через тиждень уривається юзер в кабінет - під очима мішки, синій весь, злючий - хапає з тумбочки вазу і кидає в доктора. Той ледве ухиляється, притискається до стіни і спантеличено, з переляком запитує - невже зовсім не спиться? - А ти спробуй, поспи - лягаєш, лише очі закриєш, а там - синім по білому: "неможливо відобразити сторінку"!!! * Мотоцикліст, що мчиться на великій швидкості, несподівано помічає , що летить прямо на... горобця! Він давить на гальмо, всіляко намагається ухилитися, але все таки зачіпає горобця шлемом. Горобець відлітає убік і падає. Мотоциклістові стало шкода бідну пташку. Абияк відшукавши лежачого на землі горобця, він його узяв з собою, привіз до себе додому, помістив в клітку, поставив йому блюдечко з водою, насипав хлібних крихт, після чого пішов спати. На ранок горобець опам'ятовується, озирається на всі боки і говорить сам собі: - Де це я?.. Так-так... грати... миска з водою... хліб... Який жах! Я убив мотоцикліста! * Два учні розмовляють: - Тільки що ми писали контрольну по анатомії. Сашко одержав двійку. - За що?! - За шпаргалку. Вчителька підловила його, коли він рахував у себе ребра. * - Цікаво, як кроти орієнтуються під землею, куди їм копати? - У них слух гарний. Вони чують, де росте морквина. - А на фіга їм морквина? - Для зору корисно * *жарт
{ 09:23, четверг 21 января 2010 }
{ Написано в мысли вслух }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
Приходить людоїд до дому, в одній руці тримає гріб з покійником, а за собою волочить негра на шнурку.
Кидає дітям гріб з покійником і каже: -Їжте дітки консерву! А як не з"їсте консерви, я вам чиколяди не дам!!!"
*
сумно
{ 08:50, четверг 21 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 1 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
може не трагічно, але сумно. може не безрадісно, але не весело. може і не заклопотано, але і не стомлено. може не я, а інет. може контакт. може не депресія і може не байдуже. втекти завжди зможу. а от залишитись до кінця. вкорте втікаю. цього разу від співбесіди. так. почуваюся розбитою. поруйнованою. і вибитою зі звичної колії. важко, через те, що навіть від серафимів часом треба відходити до Ісуса-людини. нестерпно боляче.бо знову потік ілюзій. йти однією дорогою це ще не помилка, помилка звірятися з однією картою, не дивлячись на світ за вікном, втікаючи від реальності. абстрагуватися від карти. здавалося б вмерти. все ж краще, ніж загубитися напівдорозі до мети. @настроение: я ж кажу сумно
@музыка: тиша
коньки и розы
{ 11:49, вторник 19 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
аааа)) Бог сегодня исполнил одну очень давнюю мечту. Она вроде предельно проста, но вот 20 лет спустя, это все-таки случилось. И таки да. )) С самого детства я мечтала о коньках(все-таки в советскую эпоху самое захватывающее зрелище было фигурное катание), Это было одно из первых слов. Правда в начале было слово "цветочек" а потом "книжка", а лишь потом "коньки", подозреваю, что первые "мама" и "тато" появились позже)). Чуть постарше помню (в этот раз уже я сама это помню), как водила маму в обувной магазин в центре города и каждый раз показывала ей коньки, они были такие замечательно белые с серебряной короной, и по тем временам стоили целый миллион гривен. Сейчас это звучит смешно, но тогда даже гривны были маленькие. Мама в таких случаях вспоминала свое детство, свои коньки, и своего родного брата, который выменял их на какие-то несметные сокровища из мальчишеской жизни.
Каток... на ум правда сразу приходит асфальтный. Не думала, что это может принести столько радости. Я по-прежнему, кроме всего прочего, больше люблю цветы и книги, но коньки ... это просто замечательно))) Пока с коньками мы дружим обнимая бортик)) Правда и друзья много катали. Но все-равно, это просто одно удовольствие. Новерное радостно, пока не упала, но все же.
Уф. Все-таки в жизни есть еще не мало приятных вещей, ситуаций и людей, ади которых стоит жить.
Вся эта история с мечтами)) Сплошное сумасшествие. Разве нет?
И цветы по субботам)) Я обожаю цветы, но даже очень близкий человек никогда их не дарил, кроме как дня роджения и прочей ерунды. А мне ведь много не надо, но по чуть-чуть и часто.
А тут еще такие прелесные розы. Господи, я Тебя обожаю. Ты один знаешь, что я на самом деле люблю.
жарт
Депресія це коли в глибині душі хочеться, щоб Великий адронний коллайдер таки вибухнув Маленька хитрість. Якщо перед сном регулярно бризкати собі у вуха дихлофосом, то кількість тарганів в голові помітно зменшиться. Лікар в кінці робочого дня заходить в палату і каже хворим: -Всім допобачення а , ви вдвох в куточкові , прощавайте. Два хлопчики стояли на балконі і плювали в перехожих. Один хлопчик був злим, а інший добрий. Злий хлопчик потрапив в трьох перехожих, а добрий хлопчик в п'ятьох. МОРАЛЬ. Добро завжди перемагає зло!!! Слон - це гібрид довгоносика, товстолобика і чебурашки.сьогодні
{ 08:57, понедельник 18 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
відмовилась допомогти, бо чекала на зустріч, з жінкою, до якої мені байдуже
відмовилась від зустрічі з жінкою, бо вона чекала на іншу зустріч
відмовилась від розмови з серафимом, бо він поїхав на цю зустріч
відмовилась дзвонити Вікі, бо у неї курсова, могиляка і коханий
а тепер дзвоню без перестанку брату, бо не можу подзвонити Вікі
мушу відмовитись від розмови із братом, бо він у Польщі
зробила над собою зусилля і написала серафиму
хоч і від цього доведеться відмовитись, бо він дуже зайнятий і на морозі
аж раптом дзвінок і номер незнаний
після стількох відмов я відмовилась від коментарів з приводу конференції
(якої досі не маю, хоч уже в п*ятницю мушу її говорити,
а так хотіла відмовитись від неї, але ж для цього потрібно поговорити з серафимом)
зате отримала пропозицію піти взавтра на каток,
і лише щось прошамкала у відповідь замість того, щоб просто відмовитись
але ж це дзвонив він, а йому мені важко відмовити
я вже так довго чекаю нагоди, щоб сказати йому, що згодна
от тільки він досі мене про це не запитав
я так давно хворію Ігорем, що забула як це відкривати серце і не відчувати болю
все що вмію це лише зігнутися від того болю, опустити голову і заховати очі,
щоб ніхто не зміг побачити мого болю
я досі хворію Ігорем, може тому, що так зручно
я вже настільки звикла до цього болю, що навіть, якщо мені нічого не загрожує в Його обімах,
то і так ховатимусь й уникатиму.
а треба нарешті змусити себе відповісти взаємністю
бо в історії з Ігорем вже дано час поставити крапку.
це була казкова історія. але в кожної казки є свій початок і своє закінчення.
мені б дуже хотілося знову втекти із реальності
але я стільки років мріяла про каток, що знову суперечу сама собі
мільйон напрямків, а я не хочу жодного з них
мені досить самих лише спроб і падінь, мені часом досить лише патякати про прекрасні мрії,
які ніколи не стануть реальністю
бо... бо життя бентежне і це найбільше чого я насправді боюся
я понад усе на світі боюся жити
@настроение: насуплене
читать не стОит
да-да. сегодня я как будто взбешённая кошка зла до потери пульса, готова вцепиться в горло любому, кто захочет лишь притронуться к моему пространству. как можно быть такой законченной дурой, и не меняться вот уже на протяжении многих лет, жить и таить иллюзии по поводу и без повода. стоит мне лишь на миг проснуться в реальности, как новая иллюзия благополучия и всеобщей любви моих близких захватывает и уносит меня парить в облаках. может хватит уже. сколько раз я после таких полетов пробуждалась сортире (тысячу извинений) просто иначе это не назовешь. да мне больно. меня в очередной раз предали. и снова я ни с чем, снова на краю пропасти, на хера меня вытягивать от-туда сладкими пряниками, чтобы опять оставить вот так на краю. лучше б сразу сбросили головой вниз и дело с концом. как спартансикх младенцев. там по крайней мере одинаково относились к выжившим. Еще ненавижу людей, которые ноют о помощи, потому что ни хера она им не нужна. Как только отменяешь все свои планы и етишь со скоростью света спасать несчастного, становится понятно что никакой он/она (все равно дура) уже не несчастная, а нашла себе более подходящую утеху. так на хера надо было так долго ноять? просить приехать. чтобы в последнюю минуту узнать что все это дешевый фарс. вроде состязаний, кто меня лучше и быстрее утешит. да пошла ты... и вы все... на какого хера я отменила все свои дела???@настроение: херовое
@музыка: на хрена музыка и так херово
мрія ...
{ 01:51, воскресенье 17 января 2010 }
{ Написано в душа }
{ 0 коментариев }
{ Коментировать }
{ Ссылка }
останнім часом, може через велику кількість змарнованого часу останнього тижня, через те, що нічого не роблю, ні з ким не спілкуюся випливають такі давні спогади і такі солодкі і давні мрії...
ще одна... про вінчання... у малій каплиці..у простій довгій білій сукні, у вінку з живих польових квітів, з розплетеним волоссям у звичних кучерях..ледве не боса...може у легких грецьких сандаліях...він, у простій білій сорочці.... лише він, я і милий серафим..і може кілька близьких людей...тиша..жодної помпезності..лише простота і чистота...лише Бог і ми..і жодного вишуканого товариства чи гучних святкувань... може одне чи два фото на згадку для онуків... а потім у просту дерев*яну рамку...хочу таку як у моїх дідуся і бабусі... (це одна із небагатьох речей які б дійсно хотіла отримати у спадок...)@настроение: сніг за вікном
@музыка: U2 інструментал
{ Предыдущая } { Страницы 2 of 9 } { Следующая }
Обо мне
Мой профиль
Архивы
Друзья
Фотоальбом
| Пон | Вто | Сре | Чет | Пят | Суб | Вос |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | |
| 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 |
| 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 |
| 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 |
| 28 | 29 | 30 | 31 | |||
Ссылки
Создать дневникКатегории
просто сныдух
душа
мысли вслух
ненаписанные картины
Созерцание небес
Последние записи
Без названияку-ку
неповна енциклопедія моїх страхів
реализм в серых тонах
Без названия
Друзья
WoskresshajaTwilight
skycat
magentaaaa